Людина слова і справи. Про Олександра Клюзнера

Людина слова і справи. Про Олександра Клюзнера
07/07/2021

Жила собі людина. Людина розсудлива, завзята і вміла. Звали його Олександр Клюзнер.

Навчався в Києві, потім закінчив Московський інститут зв'язку. Працював на підприємствах оборонної промисловості. Був він також людиною заповзятливою - ще наприкінці вісімдесятих років, коли за часів Перебудови в країні з'явилися паростки підприємництва, відкрив один з перших в Україні кооперативів. А в 1992 році організував спільне україно-італійське підприємство «Амаркорд-Алекс» з виробництва продуктів харчування. І вже незабаром новою компанією почало випускатися морозиво «Лакомка», яке стало дійсно улюбленими ласощами киян. За якість продукції підприємство було відзначено міжнародною премією.

Але не тільки успішним бізнесом були зайняті думки Олександра Володимировича. У нього була єврейська «нешуме». Сьогодні, коли терористи знову посилили свої атаки на Ізраїль, я згадую нашу з ним розмову, яка відбулася майже десять років тому. Як голова Опікунської ради Єврейської конфедерації України він тоді розповідав про міжнародну діяльність конфедерації, в якій особливе місце займав Ізраїль.

«Ми були учасниками багатьох великих світових і європейських форумів, - говорив він. - Крім того, вже доброю традицією стали київські зустрічі керівництва та активістів конфедерації з послами провідних країн світу в Україні. Під час них ми обговорювали з нашими шановними гостями важливі проблеми міждержавних відносин і питання взаємодії єврейських громад різних країн. У неформальній обстановці простіше знаходити спільну мову.

До речі, точно в такій же невимушеній обстановці під час конференції в Єрусалимі проходила наша зустріч з тогочасним прем'єр-міністром Ізраїлю Аріелем Шароном. Це було в тривожні дні палестинської інтифади, але Шарон випромінював таку спокійну впевненість, що ми вірили - єврейська держава подолає ці складні часи».

Я впевнений - якби Олександр Володимирович і сьогодні був з нами, він знову був би абсолютно впевнений в тому, що Ізраїль вийде переможцем з чергового кривавого протистояння...

Яке було його кредо в громадській роботі? І про це він сказав мені під час тієї розмови:

«Наприкінці XIX століття у величезній Російській імперії сформувалося два типи людей, незадоволених життям в країні. Одні мріяли про світову революцію, інші ж вважали за краще «теорію малих справ», вважаючи, що для того, щоб змінити існуючі тоді порядки, потрібно було допомагати конкретним людям в їх життєвих негараздах. І робити це постійно і безкорисливо. Загалом, вони хотіли змінити країну шляхом творення, а не руйнування. Але, як ми знаємо з історії, в результаті владу захопили ті, хто хотів роздмухати пожежу світової революції. І що з цього вийшло, ми теж добре знаємо.

Так ось, в єврейському суспільному житті я прихильник «малих», але конкретних справ. Тому пріоритетними для себе наразі я вважаю зусилля з реорганізації роботи Центру для літніх людей в Києві. Зараз нашими зусиллями в Центрі йде ремонт. Будівля велика, і ми хочемо зробити в ній офісний блок. Це дасть можливість отримати додаткові кошти. І таким чином у нас з'явиться можливість менше залежати від допомоги спонсорів і зміни їх настроїв. Коли Центр зможе сам себе окупати, ми зможемо використовувати вивільнені кошти на інші проєкти. І це стане серйозним досягненням.

Але, звичайно ж, найважливішим для нас є те, щоб люди, які живуть тут, відчували на собі тепло і турботу. Успішне завершення цієї перебудови я вважаю справою честі для себе і моїх партнерів».

І Олександр Клюзнер виконав обіцяне. Він був людиною справи, він умів тримати слово.

Як розповів мені директор Центру Віктор Попович, там і сьогодні всі з великою вдячністю згадують Олександра Володимировича.

З теплотою його згадують не тільки в єврейському середовищі. Високої думки про нього були і колеги з українських ЗМІ. Мені неодроразово доводилося від них чути, що Клюзнер був людиною небагатослівною, але з якою завжди працювалося легко, і він ніколи не підводив у справах.

Впродовж багатьох років Олександр Володимирович мужньо боровся зі смертельною хворобою. І якоїсь миті здалося, що вона відступила. Доля подарувала йому ще кілька років життя. Однак, на превеликий жаль, уникнути смертельного дихання хвороби Олександру Володимировичу так і не вдалося.

Сьогодні Олександра Клюзнера вже немає з нами. Але ми його пам'ятаємо - людину слова і справи...

 

Михайло Френкель